У Львові нащадки професора Тимофія Глухенького намагаються привласнити будівлю музею історії медицини Галичини ім.М.Панчишина, що на вулиці Кармелюка, 3. Про це розповів Олег Іванців, очільник юридичної комісії Львівського лікарського товариства.
За його словами, 2009 року внук Тимофія Глухенького, приїхав на екскурсію до Львова. Йому показали будинок музею та експозицію, після перегляду якої він розповів працівнику музею про своє походження, подякував і поїхав. "Наприкунці 2009 року прийшла позовна заява, про незаконне взяття на баланс міста приватної власності їхнього діда Тимофія Глухенького. 2010 року Лікарське товариство було залучено як третя особа до цієї справи. У червні 2014 року Личаківський районний суд під головуванням судді Шеремети Г.І. задовольнив відповідний позов", - зазначив Олег Іванців.
23 червня відбулась нарада представників Лікарського товариства, міста та юристів, під час котрої вони прийняли рішення про подання апеляційної скарги з вимогою скасувати незаконне рішення судді Шеремети Г.І. на користь міста та міської громади.
Як зазначив Олег Іванців, лікарське товариство зібрало всі документи, що підтверджують право власності на споруду громади міста Львова.
Перший документ, що фігурує у справі про право власності на будинок за адресою вулиці Кармелюка, 3, є заповіт професора Мар'яна Панчишина, котрий проживав тут зі своєю сім'єю. Заповіт складено в 1935 році. В ньому всю нерухомість, що належить Мар'яну Панчишину, він заповів своїй дружині Ользі та дітям Мар'яну та Юрію. Цей заповіт не був нотаріально завіреним з невідомих причин, однак зберігається в архівах сім'ї.
1943 року, під час німецької окупації, Адрей Шептицький забирає Мар'яна Панчишина у своє помешкання, де через сім днів професор помирає. Його ховають на Личаківському цвинтарі. З цього часу, з жовтня 1943-го, дружина та діти Панчишина живуть в будинку на Кармелюка, 3, аж до великодніх свят 1944 року, коли, рятуючись від радянських військ, вони евакуюються до Австрії.
Після того, як вони виїхали, будинок стояв пусткою. Медичний університет, певно, з дозволу міста, в 1944-му вселяє у будинок професора Глухенького Тимофія з сім'єю, котрий обіймав посаду виконувача обов’язків керівника Медуніверситету. Тут вони жили до 1957 року.
На сусідній вулиці жила рідна сестра професора Панчишина, Михайлина. Коли сім'я Глухеньких дізналась, що це сестра власника будинку, виготовляють документи, що Михайлина недієздатна та що за нею доглядав її брат, професор Мар'ян Панчишин, і що вона успадкувала за своїм братом будинок. На неї оформлюють спадщину, і професор Глухенький, через якийсь час, оформлює договір купівлі-продажу на будинок.
1957 року сім'я Глухеньких виїжджає до Києва, отримують там трикімнатну квартиру на вулиці Політехнічний. В той час не можна було отримати квартиру, володіючи квартирою в іншому місці. Це говорить про те, що вони не вважали цей будинок своєю власністю. В них і не було права власності на цей будинок, лише договір купівлі-продажу, підписаний Михайлиною.
1963 року сім'я Глухеньких приїжджає до Львова та звертаються до міської ради, пишуть прохання прийняти будинок на баланс міста, зробити тут ясла, а їм видати компенсацію в 3 500 карбованців.З того часу будинок перебуває на балансі міста.
