Зараз у зоні АТО – чимало львів’ян, виходців із Львівщини, Західної України. Багато з них на Сході країни опинилися вперше. Та навряд хто міг подумати, що побувати там доведеться зі зброєю у руках, солдатами. Вирвані зі звичного мирного побуту, в один мить ці чоловіки перетворилися на справжніх захисників України.
Їхні думки, емоції записував журналіст ZIKу Данило Мокрик, який днями повернувся із зони АТО. Одну таку розповідь – львів’янина Андрія, який мешкає в районі Левандівки, продемонтстрували у програмі «Погляд на тиждень» (щосуботи о 21:00 на телеканалі ZIK).
У Львові в Андрія – дружина і двоє дітей: 12-річний син і 8-місячне маля. Каже, через війну пропустив дрібні, але дуже важливі миті: як у дитини виріс перший зубчик, як дитя сіло. До мобілізації чоловік працював дальнобійником. А зараз служить у 24-й механізованій бригаді.
«Спочатку було страшно, а потім звик. Вирішив: хай буде воля Божа. Люди гинуть і у Львові: від ДТП, від пяної бійки, від інших речей.
Я до армії непогано заробляв, жінка звикла, що гроші в хаті завжди є. А зараз... А зараз як зараз. Важко їм без мене.
Спочатку жінка сварилася, а потім зрозуміла, що хтось то має робити, хтось має ту гадину додавити. Ну як не ми? То вони будуть у Львові.
Мобільний зв’язок поганий, але шукаємо, вилазимо на дерева, на фуру, на кран. Звісно, небезпечно це робити – лізти на висоту. Буває, що б’є снайпер по нашим позиціям.
Чи боюся смерті – не знаю. Я солдат. Думаю, якщо загину, то діти будуть гордитися».
