8 жовтня Галерея сучасного мистецтва УКУ відкрила експозицію нового проекту урбаністичної культури МОХ. Від арт-центру Павла Гудімова «Я Галерея». Півсотні осіб виявили бажання бути першими глядачами. Йдеться про поєднання живопису й архівної фотографії. Проект презентує новий погляд на міський пейзаж: його непривабливі сторони, руйнацію, нетуристичну естетику.
- У співпраці із Павлом Гудімовим і «Я Галерея» ми у тут реалізовуємо уже другий проект поспіль, – розповідає керівник виставки у Львові Андрій Курочка. - І це не може не тішити. Ця виставка для усіх нас є дуже важливою, адже своїм існуванням вона вже є певною претензією. Претензією на сталість цієї галереї та її функціонування.
- Художник завжди правий - сказав якось один відомий арткритик Горбачов,- розпочинає Павло Гудімов свою розповідь про виставку. – Мені цікаво спостерігати за художниками, збирати отакі проекти: мистецькі, соціальні, архітектурні.
Виставка займає дві просторі зали. У ній поєдналися полотна Андрія Дудченка, Юрія Денисенкова, фотографії Володимира Денисенкова, що увібрали київську складову експозиції. Також представлені архівні світлини Львова після Першої світової війни.
Роботи художників доповнюють одна одну та мають наближений стиль виконання. Великі полотна – історії самотніх ламп та обшарпаних київських стель, ранкових газетно-журнальних розкладок на станції метро Театральна.
Поруч розгортається повоєнний Львів: напівзруйновані заводи, понівечені храми.
Відкриває експозицію фоторобота Марії Бикової з проекту "Катастрофа 22".
- Це їдальня у школі. – пояснює Павло Гудімов. - Як ви бачите, вона зелена, поросла мохом. Це була наша перша подорож у Прип’ять. Мох – це не новий урбаністичний термін. Але звичайно він повинен бути. Власне, МОХ розкаже про життя, руїни і смерть. Ми спробували не робити жодного критичного аналізу. Це не є історичне дослідження, і ні в якому разі не художній проект, який існує як діалог сучасного мистецтва з якимись історичними артефактами.
Художник Юрій Денисенков за освітою - сценограф. Опісля закінчення Київської академії мистецтв, наразі працює на телебаченні та в кіно.
- Це звичайне банальне заробляння грошей. – коментує куратор виставки Павло Гудімов. - Потрібно годувати маленьких дітей. Дуже зрідка він дозволяє собі вийти з цього заробітчанства і попрацювати над своїм проектом, який хоче показати. І, власне, тут усе й починається.
Передісторія зустрічі авторів доволі проста: втікаючи від буденщини в улюблену справу Юрій та Андрій потрапили до майстерні у давно занедбаному будинку. Вони розпочали з опису своєї власної кімнати: лампи, тіні, стелі. Потім перейшли до вікон – очей майстерні.
- У будинку відключили опалення, усі мережі. – розповідає про умови «творення» Павло Гудімов. - Але сам будинок помирав дуже красиво. І художники не стали кричати про порятунок будівлі, а просто описали середовище свого існування. Андрій Дудченко давно звернув увагу на неймовірну гарну класичну тінь, яку ми бачимо зараз у його роботах. На голій стелі висіла лише одна лампочка. І вона, власне, і створила таку витончену картинку, із якої усе й почалося.
Проте виставка має не лише високу естетичну мету, а й бажає, як кажуть організатори, «прокласти місток» між Києвом та Львовом, які наразі є такими культурнорізними містами. Але у той же час застерігають – жодних передчасних висновків. Лише глядач має право щось для себе визначити, обдумати усі наявні чи приховані паралелі.
- Коли цей проект було зроблено, то стало зрозуміло, що самі по собі роботи дуже цікаві, але ще потрібно зв’язати їх певним соціально-гуманістичним процесом. – зазначають організатори. - Долучивши до проекту брата Юрія - Володю, ми зробили таке дослідницьке слайд-шоу. Подивилися на Київ через його фотооб’єктив.
Слайд-шоу із роботами Володимира Денисенкова демонстрували у сусідній залі галереї УКУ. Вони також у тандемі зі полотнами відображали занепалі будівлі Києва.
Останньою складовою стали, як ми вжзе зазначили, історичні знімки архітектури Львова початку ХХ століття.
- Ми тут бачимо будинки-привиди. Дуже цікаві з точки зору історії Львова. – ділиться враженнями викладач УКУ, мистецтвознавець Ігор Жук. - Як дослідницький матеріал, як іконографія міста - це викликає великий інтерес. Мене привабили два фото зруйнованих легендарних промислових підприємств. Фабрики Левинського та Захаревича. Це були колосальні підприємства, які не встояли після війни. За рахунок зокрема цих світлин тема руйнування розкривається дуже драматично.
- Чому Київ і Львів мають між собою таку культурну стіну? - кидає запитання у натовп Гудімов. - Коли Андрій Шептицький виношував ідею мистецького музею, він дивися на Україну, як на одне художнє ціле. І зараз на цій виставці ми спробуємо запустити механізм, за яким два міста мають спілкуватися. Вони різні, але точно мають рятувати один одного.
Студентка УКУ Наталка приглядається до експозиції «100 фігурок» Юрія Денисенкова:
- Мені безперечно дуже подобаються ці паралелі сучасної та історичної руйнації. Вони дають змогу переосмислити урбаністичні процеси відмирання.
Виставка перебуватиме у Львові до 30 листопада. Ще одна експозиція відбудеться у Києві.
- Висновки я прошу всіх робити самостійно. – виказує своє побажання куратор проекту, і глядачі розходяться до експонатів.
- 1 просмотр
