У ніч на неділю у Львові на 83-му році життя помер український дисидент

У ніч на неділю у Львові на 83-му році життя помер український дисидент, громадський і політичний діяч Михайло Горинь.
Горинь народився 17 червня 1930 у Львівській області. У грудні 1944-го Михайло з матір'ю був депортований радянською владою, по дорозі на заслання їм удалося втекти.
1949 - 1954 роках навчався на відділенні логіки і психології Львівського університету. Мав зв'язки з підпіллям ОУН, виготовляв і розповсюджував листівки.

1954 - 1961 роках працював учителем логіки, психології, української мови та літератури, директором шкіл, завідував районним методкабінетом, був інспектором Стрілківський райвно.
У травні 1962 р. налагодив контакти з київськими шістдесятниками Іваном Дзюбою, Іваном Драчем, Іваном Світличним, Дмитром Павличком та іншими. Один з організаторів і член президії Львівського Клубу творчої молоді «Пролісок» (1963).
Налагодив виготовлення та розповсюдження в Україні літератури самвидаву, політичної літератури, яка видавалася за кордоном.
Арештований 26 серпня 1965 за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди (ч. 1 ст. 62 і ст. 64 Кримінального кодексу РРФСР). 18 квітня 1966 засуджений на 6 років таборів суворого режиму.
За пропаганду і поширення самвидаву серед в'язнів 18 липня 1967 суд Зубово-Полянського району Мордовської АРСР засудив Горіна до 3 років ув'язнення у Володимирській тюрмі.
Брав участь у виробленні основоположних документів створеної 9 листопада 1976 Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод (Українська Гельсінкська Група). Після арештів засновників УГГ бере на себе видання її інформаційного бюлетеня.
25 червня 1982 Горинь засуджений за ст. 62 ч. 2 і ст. 179 КК УРСР (антирадянська агітація і пропаганда та відмова дати свідчення у справі Кандиби) на 10 років позбавлення волі в таборах особливого режиму і 5 років заслання. Визнаний особливо небезпечним рецидивістом.
У зв'язку з «перебудовою» помилуваний 2 липня 1987, в 1990-му - реабілітований.
Вже в липні 1987 року В'ячеслав Чорновіл і Горинь відновили видання машинописного журналу «Український вісник», який став органом УГГ.
У вересні 1988-го Горинь організував і очолив Робочу групу захисту українських політв'язнів, яка увійшла в Міжнаціональний комітет захисту політв'язнів.
Влітку 1989 Горинь працює в Києві в оргкомітеті Народного Руху України за перебудову. На Установчому з'їзді (8 - 10 вересня) обраний головою секретаріату НРУ, був головою Політради і співголовою НРУ.
У березні 1990 - квітні 1994 - депутат Верховної Ради від Залізничного в.о. № 260 м. Львова.
З травня 1992 по жовтень 1995 Горинь - голова Української Республіканської партії. Один із засновників Республіканської Християнської партії (травень 1997), член її Центрального Проводу. З грудня 1992 року очолював Конгрес національно-демократичних сил (КНДС). У 1996-му заснував Центр досліджень проблем громадянського суспільства.
З 19 травня 2000 по 19 серпня 2006 року - голова Української Всесвітньої Координаційної Ради (УВКР).
У листопаді 1992 р. Горинь був нагороджений орденом «За заслуги» (Польща), 1998 - українським орденом «За заслуги» III ступеня, в червні 2000 - орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня, у листопаді 2005 - орденом «За заслуги» II ступеня , 8 листопада 2006, як член УГГ, - орденом «За мужність» I ступеня.
16 січня 2009 «за вагомий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди дня Соборності України» Горинь був нагороджений орденом Свободи.