Є в Україні місто, яке зачаровує з першого погляду – дивовижний і таємничий Львів. Тут гармонійно поєднуються старовина та сучасність, атмосфера минулого й інновації. Галицька столиця славиться безліччю архітектурних шедеврів, затишних вуличок та культурних установ. З 1998 року історичний центр міста разом зі Святоюрським собором та «Високим Замком» охороняються ЮНЕСКО. Підбірка локацій, які обов’язково варто відвідати, аби познайомитися зі Львовом, далі на ulvovi.info.
Площа Ринок
Чи не найперше місце, куди варто завітати туристам Львова – площа Ринок – центр політичного, громадського, культурного й торгівельного життя міста, його «серце». Площа виникла в XIII–XIV століттях як центральна частина міста, оточеного мурами. Поряд із площею постав головний храм – сучасний Латинський катедральний костел. Таке планування було спільним для всіх міст Центрально-Східної Європи, на які поширювалося Магдебурзьке право.
У XX столітті повсюди на площі стояли торговці та крамарі. Цей простір також був місцем проведення урочистостей із нагоди воєнних перемог і релігійних святкувань. Поблизу Ратуші височів стовп ганьби, біля якого виконували публічні покарання та смертні вироки, наприклад у 1578 році тут стратили легендарного козацького отамана Івана Підкову.
Найзаможніші мешканці Львова, зокрема купці, лихварі тощо, жили довкола площі. Вони будували кам’яниці, що збереглися досі й виділяються з-поміж інших споруд репрезентативністю та вишуканістю. Будівлі, що обрамлюють площу, представляють різні архітектурні стилі. Вони слугують нагадуванням про мистецтво численних етнічних громад, які проживали у Львові. Кожна зі споруд – пам’ятка архітектури національного значення.
Навпроти чотирьох кутів Ратуші можна побачити 4 фонтани зі статуями античних богів: Адоніса, Діани, Нептуна й Амфітріти. Колись воду з цих фонтанів використовували для того, щоб освіжити продукти, які продавали на місцевому ринку. У будівлі Ратуші не лише засідав міський магістрат, а й розміщувалися скарбниця, суд, в’язниця, крамниці тощо. З вежі з годинником у разі ворожого нападу чи пожежі міський трубач повідомляв усіх про небезпеку.
Львівська національна опера
Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької – один із найгарніших театрів Європи. Відкритий у 1900 році та названий на честь відомої української оперної співачки, він є архітектурною перлиною міста.
Перед величним фасадом цієї фантастичної споруди відчуваєш, наскільки мистецтво вічне в контрасті зі швидкоплинністю людського життя. Будівля споруджена в стилі неоренесансу, однак поєднує в собі різні європейські архітектурні стилі. Театр зачаровує своєю пишномовною імпозантністю. Його фасад прикрашають колони, балюстради, ніші й численні скульптури. Над головним карнизом видніються статуї восьми муз, а над ними – горельєфна композиція.
Не менш приголомшливим є інтер’єр будівлі, що вражає позолотою, різноколірним мармуром, декоративними розписами та скульптурами. Завітайте сюди на виступи славетних оперних і балетних колективів України та гастролерів з інших країн.
Вірменський собор та дворик
Дороги Львова ведуть більшість туристів до Вірменського катедрального собору Успіння Пресвятої Богородиці. Це пам’ятка архітектури національного значення, єдиний храм Вірменської апостольської церкви в Західній Україні. Ця святиня – досконале поєднання архітектури вірменських церков, західноєвропейського романсько-готичного стилю та староукраїнського галицького зодчества. Величний храм був споруджений у 1363–1370 роках для чисельної вірменської громади Львова з ламаного каменю, а обличкований тесаними плитами. Товщина його стін сягає півтора метра. В інтер’єрі переважають східні мотиви, як-от стилізовані вірменські жертовні хрести.
Заворожує також дворик між собором і гамірною вулицею. Тут можна побачити надгробні плити XVI–XVII століть, деякі з яких вмонтовані в стіни, а інші – вимощені на землі. Ви також знайдете дерев’яну різьблену каплицю XVIII століття. У Вірменському дворику знімали численні фільми й рекламні ролики. Це популярна локація для фотосесій.
Палац Потоцьких
Ще одне популярне місце Львова – палац Потоцьких – одна з найвизначніших пам’яток архітектури кінця ХІХ століття. Ця витончена та розкішна будівля ніби зійшла зі сторінок казки. Триповерхова, з боковими крилами та центральним ризалітом, споруда має чітке планування та багате зовнішнє оздоблення, характерне для барокового класицизму. Вас зустрінуть великі ковані ворота, а потім парадний вхід, прикрашений чудовою ліпниною та іонічними колонами. Вишуканості споруді додають мансарди, вікна й балкони.
Палац був збудований у 1880–1889 роках на замовлення графа Альфреда II Юзефа Потоцького – видатного політика Австро-Угорщини. Його аристократична родина була надзвичайно впливовою та заможною. Потоцькі зробили чимало для розвитку науки, літератури й мистецтва. Наприклад, завдяки меценату Яну Непомуку Потоцькому Україна стала єдиною у світі власницею колекції робіт Йогана-Георга Пінзеля – скульптора епохи пізнього бароко.
Варто зайти всередину палацу й оглянути перший поверх із парадними залами. Тут ви побачите:
- елегантну вітальню з виходом на терасу;
- музичну кімнату з каміном із білого мармуру, мідними накладними прикрасами й позолоченою ліпниною;
- бальну залу з дзеркалами в бронзових рамах;
- бенкетне приміщення з декораціями, що містять мисливські й рибальські елементи та нагадують про дари природи.
В 11 залах 2-го поверху експонується одна з найкращих у Східній Європі мистецьких колекцій, насамперед живопису. Цікаво, що до 1879 року на місці палацу розміщувався великий міський парк. Після спорудження графської резиденції її можна було оглянути з різних боків, оскільки збереглася значна кількість зелених насаджень. А вже наприкінці XIX – на початку XX століть навколо палацу з’явилася низка багатоповерхових будинків. Тож тепер безперешкодний огляд архітектурної перлини можливий лише з вулиці Коперника. У 1980-х роках палац ледь не постраждав через спроби побудувати в місті метро. У його дворі навіть встигли прорити тунель завглибшки 25 м, через що просів ґрунт і почав руйнуватися фундамент. Тому, роботи довелося припинити, а фундамент палацу зміцнити.
«Високий Замок»
Парк «Високий Замок» є одним із найулюбленіших місць для прогулянок серед львів’ян і туристів. Розташований на найвищій горі Львова, Замковій, він є пам’яткою садово-паркового мистецтва місцевого значення. Навігаційний орієнтир для пошуку парку – головна телевізійна вежа, що височіє на горі та видніється з усіх куточків центральної частини міста.
«Високий Замок» був відкритий у 1835 році, розпланував його головний міський садівник того часу Карл Бауер. Серед насаджень переважають листяні дерева, як-от каштан, клен, явір, ясен, липа тощо. Колись тут розміщувався оборонний замок короля Русі Данила Галицького та його сина Лева, звідки й назва. З того часу залишилися тільки руїни фортеці. У 1869 році на честь святкування 300-ліття Люблінської унії на горі був створений штучний пагорб, що тепер слугує місцем для огляду міської панорами. Це найвищий та найголовніший оглядовий майданчик Львова.
Італійський дворик
Розташований на площі Ринок, Італійський дворик – унікальний приклад архітектури Ренесансу. Колись тут жили багаті купці, королі й королеви, а тепер це одне з найбільш затишних і красивих місць галицької столиці, частина Львівського історичного музею.
Дворик як частину палацу Корнякта (Королівської кам’яниці) звели в 1580 році італійці на кошти найбагатшого львів’янина того часу – грецького купця, торговця вином і мецената Костянтина Корнякта. У середині XVII століття будівля стала володінням Собеських. Тут часто бував Ян III Собеський, король Речі Посполитої, який, до слова, народився в Олеському замку, що на Львівщині. З того часу ще декілька разів змінювалися власники будівлі. На початку XX століття кам’яниця перейшла у власність міста.
Затишне подвір’я оточують триярусні відкриті галереї. Тут чудова акустика та шумоізоляція, тому дворик ідеально підходить для організації концертів та фестивалів. У ньому часто відбуваються виставки, покази фільмів і проводяться вистави, а ще це популярна локація для фотосесій. Дворик схожий на аналогічні подвір’я Рима та Флоренції, через що відчуття, ніби ви потрапили в Італію, не зникає впродовж усього перебування в цьому місці. У теплу пору року тут працює кав’ярня, тому голодними ви не залишитеся.
В Італійському дворику можна побачити кам’яного лева. Колись ця скульптура стояла при вході до Ратуші. Також ви знайдете прангер, тобто стовп ганьби, який у Середньовіччі слугував місцем для покарань за незначні злочини. Злочинців прив’язували до стовпа, після чого вчиняли над ними народний суд. Оригінальний стовп заввишки понад 2,5 метра, який стояв біля Ратуші, не зберігся. Той, що ми бачимо в Італійському дворику, є його реконструкцією. Львівський скульптор Мирослав Романів прикрасив історичний об’єкт за допомогою двох фігур – львівського ката та оберненої до нього Феміди (богині правосуддя). А ще у дворику ви натрапите на надгробну плиту з білого мармуру. Це хачкар, тобто вірменський пам’ятник, стела з різьбленим зображенням хреста.
Варто завітати й на другий поверх палацу Корнякта, у чотирьох залах якого експонуються твори малярства, скульптури, зразки салонних меблів, порцеляна, музичні інструменти. Сам же палац вражає інтер’єрами XIX століття, зокрема красиво оздобленими стінами, декорованою ліпниною, стелями з кришталевими люстрами, старовинними паркетом і сходами.
Бернардинський комплекс
Костел і монастир бернардинів – культовий комплекс із прилеглими фортифікаційними укріпленнями, дзвіницею, пам’ятною колоною й ротондою над колодязем у подвір’ї. Ця пам’ятка Ренесансу, маньєризму й бароко була зведена в першій половині XVII століття. Тепер у храмі діє греко-католицька церква, а в келіях монастиря – історичний архів.
Храм, змурований із тесаного каменю, є триярусною базилікою з видовженою вівтарною частиною та гранчастою апсидою. До північно-східного кута примикає восьмигранна вежа з куполом. Фасади оздоблені скульптурними елементами. Інтер’єр костелу вражає бароковими орнаментами й позолотою. Монастир бернардинів протягом тривалого часу виконував функції зовнішнього оборонного форпосту, оскільки тоді розміщувався за межами міських мурів. У монастирі збережені настінні розписи та інші елементи архітектурного декору.
Цікаво, що в 1470–1484 роках у монастирі проживав відомий францисканський чернець Ян із Дуклі. Це перший канонізований католицький святий, який жив у Львові. Його поховали біля монастиря, а потім, за легендою, з цього місця почало бити чудодійне джерело. Крім того, у роки Другої світової війни, під час німецької окупації, у каналізації під бернардинським костелом ховалися євреї, завдяки чому змогли пережити Голокост.
«Шевченківський гай»
Скансен, тобто музей народної дерев’яної архітектури просто неба, «Шевченківський гай» – це етнографічний комплекс на території ландшафтного парку «Знесіння». Повна його назва – Музей народної архітектури та побуту імені Климентія Шептицького. Музей розташований на лісистих горбах Львівського плато (частина Подільської височини). Він об’єднує горбистий ландшафт, відновлену рослинність Карпат та історичні споруди, які були перенесені сюди з різних регіонів Західної України. Під час прогулянки музеєм ви здійсните мандрівку в часі (найдавніша представлена тут хата збудована в 1749 році), а також у просторі, адже побачите відтворені частини сіл Бойківщини, Лемківщини, Гуцульщини, Буковини, Покуття, Поділля, Закарпаття та Львівщини.
Цитадель
Цей комплекс укріплень та фортифікацій заслуговує уваги і мешканців, і відвідувачів міста. Львівська цитадель складається з чотирьох веж-бастіонів та триповерхової будівлі казарми. Це красиве й моторошне місце одночасно. За іронією долі, у башті № 2, місці страждань і тисяч смертей, тепер працює п’ятизірковий готель-ресторан. Вежа була повністю відновлена й перетворена на заклад відпочинку, в якому немає навіть натяку на жахливу історію.
Збудували цитадель у середині ХІХ століття австрійці у вигляді 6 башт (до нашого часу збереглися лише 4) та казарм. Вони планували використовувати оборонну споруду для гарматного обстрілу під час сутичок. Навколо башт був виритий рів із пастками. А втім, австрійці жодного разу так і не скористалися цитаделлю, а на початку XX століття без бою віддали її росіянам. Під час Другої світової війни нацисти організували на території цитаделі концентраційний табір «Шталаг 328». Військовополонених (здебільшого – радянських) утримували в казармах та на центральній площі перед ними. Внаслідок голоду, хвороб, катувань і розстрілів тут загинуло понад 140 000 осіб. У 2-й вежі німці навмисне поширювали хвороби серед в’язнів, після чого масово спалювали трупи на подвір’ї перед вежами.
Пізніше споруди цитаделі слугували складом заводу «Електрон», а в радянські часи тут базувалася військова частина. Після проголошення Україною незалежності більшість споруд цитаделі були приватизовані. Тепер їх використовують як офісні приміщення, банківські установи, бібліотечне сховище, а в одній із веж функціонує готель-ресторан Citadel Inn.
Личаківське кладовище
Державний історико-культурний музей-заповідник «Личаківський цвинтар» – один із найбільших некрополів Європи. Відкритий у 1786 році, він є найстарішим із тих, що діють у Львові. Тут спочивають понад 300 000 жителів Львова, переважно видатних, серед яких не лише українці, а й поляки, німці, вірмени, американці, французи тощо. Це не просто цвинтар, а унікальний музейний простір. Загалом, на могилах встановлено орієнтовно 500 скульптур і рельєфів. Окремі надгробки старші за саме кладовище – їх перенесли з давніших міських цвинтарів. Їхні творці – найкращі скульптори свого часу.
Личаківський цвинтар відкрили після того, як австрійська влада заборонила ховати людей на старих кладовищах, розміщених поруч зі святинями, а також у центрі міст. Тоді кладовище на Личакові було одним із чотирьох львівських цвинтарів (решта три давно не існують) і призначалося переважно для заможних і видатних мешканців. Облаштував його професійний садівник Карл Бауер.
Цвинтар охоплює понад 42 га. Тут є як індивідуальні могили, так і родинні склепи, каплиці й меморіальні комплекси. Каплиці знатних родів ви знайдете обабіч головної алеї. Прогуляйтеся й віддайте шану Івану Франку, Соломії Крушельницькій, Мирославу Скорику, Володимиру Івасюку, Маркіяну Шашкевичу та іншим легендарним постатям, які знайшли тут свій вічний спочинок. Личаківський цвинтар закритий для нових поховань, крім деяких винятків. Наприклад, у 2024 році на центральній алеї, неподалік від могили Володимира Івасюка, поховали Ірину Фаріон.
- 98 переглядів
