сторію двох львів’ян, волонтерів Євромайдану, які, по суті, стали черговими заручниками і жертвами російської агресії на сході України, можна довго і складно описувати. Але якщо бути лаконічним, то суть цієї історії зводиться до того, що з представників «бандерівського» міста, яких російським силовикам за збігом обставин пощастило захопити на кордоні, захотіли зробити диверсантів. Коли під тортурами працівникам ФСБ не вдалося вичавити з хлопців визнання в приналежності до лав Правого Сектора, їх спробували змусити публічно відректися від українського громадянства і попросити політичного притулку в Російській Федерації. Приблизно те, що, за версією Слідчого Комітету РФ, «сталося» з Надією Савченко. Але і це їм не вдалося, Юрій Яценко і Богдан Яричевський відмовилися називати українську законно обрану владу «київською військовою хунтою». Однак після тримісячного незаконного утримування хлопців у спецприймальнику для нелегалів у глухому курському селі вдалося «зшити» кримінальну справу проти одного з них — студента 5 курсу юрфаку Львівського національного університету Юрія Яценка. Він обвинувачується в контрабанді вибухової речовини, а саме — пороху масою 40,1 грама. Юрієві загрожує позбавлення волі строком до семи років. І, судячи з того, що ФСБ обіцяє розслідувати справу упродовж 3—4 місяців, ця «рушниця» у цій війні ще може вистрілити. І досить голосно. Саме тому звільнення Юрія Яценка повинне стати справою честі для України, так само як звільнення вже згаданої Надії Савченко й інших українських заручників.
А тепер перейдемо до конкретики. Що важливо зараз? Львівські студенти, друзі і однокурсники Юрія готують акцію на його підтримку під Генконсульством РФ у Львові на 1 вересня. Цю акцію варто підтримати. Адже Львову не все одно, що львів’янин-євромайданівець Юрій перебуває в заручниках у агресора і що будь-якої миті з ним може статися будь-що, правда? Владі також має бути небайдужа доля Юрія, адже, на відміну від багатьох представників правоохоронних органів, які продалися з потрухами терористам, навіть під тортурами, навіть в ім’я власного порятунку ні Юрій, ні Богдан не пішли на умови російських силовиків і не відмовилися від своєї країни. Задля справедливості варто зазначити, що МЗС України зробив досить багато, аби витягнути хлопців. А на цьому етапі Юрієві перш за все потрібен ефективний юридичний захист. І я не посоромлюся сказати тут про те, що сім’я Яценків потребує матеріальної допомоги, аби сплатити послуги адвоката, адже російський адвокат, який готовий братися за відверто політичну справу, — це дорого.
До речі, під час приїзду до Києва адвоката Юрія Петра Заїкіна (колись він, до речі, захищав одну з учасниць Pussy — Марію Альохіну) мені вдалося з ним поговорити. Не лише про справу львівського студента-заручника, але також про не менш красномовну справу першого чеченського політв’язня Руслана Кутаєва.
— Петре Івановичу, давайте почнемо з мотивації. Судячи з того, що розповідає Богдан і що в своїх пояснення вказав Юрій, хлопців використовують. Навіщо шиється ця справа? Яка ваша думка як адвоката?
— Це найбезглуздішим чином організована показова прочуханка, для якої використовують абсолютно невинних людей, які жодного стосунку до збройного протистояння на сході України не мають. Більше того, події, які закидаються Юрієві, відбувалися у листопаді 2013-го. Просто взяли перших хлопців, які трапилися, які «підійшли» за ознакою того, що живуть у Львові, місті, розкрученому російськими телеканалами в дуже негативному контексті. Адже з чого все почалося? Коли поліція побачила, що хлопці зі Львова, одразу стійка, «поїхали з нами», і все закрутилося. Це перша причина.
Друга причина вимагає розуміння процесів, що відбуваються в силових структурах. Є таке поняття, як оцінка ефективності їхньої роботи, тобто «палична» система. І ось коли під руку трапилися хлопці з більш-менш відповідною біографією, силовики вирішили показати свою ефективність і притягнули ситуацію за вуха. 40 грамами пороху Юрій, на думку ФСБ, що саме збирався висадити, навіть якщо передбачити, що цей порох дійсно належав Юрієві? Собачу будку?
ОРГАНИ ДЕРЖБЕЗПЕКИ ПРАЦЮЮТЬ «У КРАЩИХ ТРАДИЦІЯХ»
— Ви нещодавно увійшли у справу, але вже захищали інтереси Юрія під час апеляції в Курську. Яке враження залишило у вас це судове засідання?
— Мене здивувала позиція суду. Мені здалося, суддя нас слухала, і це давало мені певну надію на те, що запобіжний захід буде хоча б змінено.
На озвучене мною питання, чи є склад злочину, мені сказали, мовляв, так, є, ось свідчення таксиста і його товаришів. Але річ у тім, що йдеться не про допит, а про опитування цих людей. А опитування — це не процесуальна дія. Тобто необхідність вживання найсуворішого запобіжного заходу обґрунтували документом, який є недопустимим у цьому випадку.
— Це з точки зору процесуальної. А що стосується самого правопорушення, яке висувається Юрієві?
— А це взагалі не витримує жодної критики. Нібито у листопаді 2013 року Юрій попросив таксиста, послугами якого він скористався, узяти на зберігання його сумку. Таксист погодився, після цього разом зі своїм знайомим вони оглядають цю сумку на предмет наявності в ній чогось кримінального. Судячи з їхніх власних пояснень, вони там нічого не знаходять. Тому кладуть сумку на склад, де вона зберігається півроку. І раптом у червні співробітники ФСБ, оглядаючи сумку, виявляють у ній 40-грамовий тюбик з написом «порох». Тобто дві люди дивилися цілеспрямовано і нічого не знайшли, а співробітник ФСБ знаходить.
— Профі...
— Так, вони у нас професіонали. У нас Маршалл Блюхер був японським шпигуном, Тухачевський — польським, Рокоссовський теж був шпигуном. Органи держбезпеки у нас працюють «у кращих традиціях». Якщо доказів немає — вони їх створюють.
— А що говорить сам Юрій?
— Я побоювався говорити з ним відкрито в умовах слідчого ізолятора, але він досить чітко дав зрозуміти, що не знає, звідки взявся порох. Ще одна характерна деталь: аби поспілкуватися, нам довелося чекати, поки звільниться конкретний кабінет за наявності трьох порожніх. Вочевидь, правоохоронні органи абсолютно не хвилює адвокатська таємниця.
— У цій справі є одна дуже важлива обставина, можливо, навіть найважливіша — це те, що до хлопців застосовувалися тортури, те, що їм не було одразу надано адвоката.
— Тортури — це бич сучасних спецслужб і правоохоронних органів. Дійшло до того, що почали бити дітей. У моїй практиці був випадок, коли 17-річних хлопців били цілу ніч. Так, вони вчинили пограбування, але вони в ньому майже одразу ж зізналися, а з них вибивали визнання в іншому злочині. У нас працівники ФСБ фактично безконтрольні. Якщо співробітники поліції ще побоюються Слідчого комітету і прокуратури, то над ФСБ, по суті, жодного контролю немає. Абсолютна безкарність. Тому стає можливою ситуація, коли людину вивозять із спецприймальника, де він перебуває під наглядом співробітників МВС, і передають співробітникам ФСБ, які його відвозять кудись у ліс і б’ють, навіть не особливо переймаючись — буде видно сліди чи ні. Лише у пах вони завдали Юрієві близько півтора десятка ударів. А це смертельно (підкреслюю — смертельно!) небезпечно. Застосовували також задушливі прийоми. Ці люди нічого не боялися і навіть говорили, мовляв, нам за це нічого не буде. Ситуація схожа на справу Савченко — лише там йшлося про територію, на якій взагалі жодні закони не діють, а тут, даруйте, війни немає. Але людину б’ють так, ніби вона полонена і від неї залежить життя тих, хто б’є. Хоча і Юрій, і Богдан — просто хлопчиська.
— Є ще одна обставина, що нагадує справу Савченко. Хлопців намагалися змусити відмовитися від українського громадянства і просити політичного притулку в Росії...
— Це називається «змусь дурня Богові молитися...». Але ж це дискредитує не лише органи держбезпеки, але й країну. Ось мої співвітчизники кричать, мовляв, багато людей з Донбасу звернулося за громадянством Російської Федерації. Так, дійсно, звертаються, такий факт є, але тут хлопців насильно намагаються змусити відмовитися від громадянства країни, в якій вони виросли, таким чином використавши їх як ідеологічну зброю. Я б на місці начальника цих баранів (співробітників ФСБ. — Ред.) звільнив до кінця робочого дня.
— Проте цього не відбувається...
— Звичайно.
«ДИВИСЬ, ДО РІВНЯ ВСЕСВІТНЬОЇ ЗМОВИ ДІЙДУТЬ»
— Чи може факт тортур вплинути на захист?
— Так. Ми в будь-якому разі прагнутимемо домогтися порушення кримінальної справи. Хоча б так званого «глухаря» (тобто, щодо невстановлених осіб), для того, щоб зафіксувати факт здійснення тортур в період, коли Юрій і Богдан були підконтрольні спецслужбам. Таким чином, захист може показати, що до них застосовувалися незаконні методи дізнання, тобто частина доказів була отримана незаконним шляхом.
— Але судовий розгляд справи, наскільки я розумію, навряд чи почнеться раніше, ніж за 3—4 місяці.
— Так, я спілкувався з керівником Слідчого підрозділу ФСБ по Курській області, який повідомив мене, що справу планується розслідувати близько 3—4 місяці. І це мене непокоїть понад усе. Що там розслідувати? Я передбачаю, що фантазія співробітників держбезпеки може піти далі навіть за ту казку, яку вони вигадали. Як у старенької, яка спершу корито нове попросила, потім нову хатинку... Так і тут, дивись, до рівня всесвітньої змови дійдуть, «врятують батьківщину». Люди таким чином намагаються довести свою необхідність країні. Замість того аби реально працювати, вони створюють ілюзію.
— Ви бачили Юрія буквально днями. У якому він стані? У яких умовах його утримують?
— Виглядає він нормально. За винятком того, що мене шокували порізи на його руках. Мені доводилося бачити, що буває, коли людина інсценує розтин вен. У цьому випадку глибина порізів свідчила про те, що він дійсно розкрив собі судини. До якої межі відчаю треба було довести людину? Недаремно я наводив приклади маршалів, які визнавали себе шпигунами. Юрія вивозили в ліс чотири особи з управління ФСБ по Курській області. Один оперативник, один водій, двоє — у формі спецназу і в масках. Били троє з них упродовж декількох годин. У лікарні, куди Юрій потрапив після розтину вен, йому навіть не зшили судини, просто зашили шкіру. Мотивація така: у нас немає судинного хірурга. Тобто Юрієві навіть не було надано належну медичну допомогу.
— А за станом духу як він?
— Відмінно! Щодо цього мені з ними цікаво працювати. Дуже нечасто трапляються клієнти-особистості. Я спостерігаю, як людина справляється з цією складною життєвою ситуацією. Юрій намагається навіть знаходити якісь позитивні моменти, мовляв, значить, мені потрібна ця школа життя. Єдине що його непокоїть — це те, що він, перебуваючи в ув’язненні, не зможе вдосконалюватися в частині освіти. І, звичайно ж, переживання батьків. В останньому — ставиться до ситуації абсолютно по-філософськи.
ЩЕ ОДНА ХАРАКТЕРНА ДЛЯ РОСІЇ СПРАВА
— Ви зараз займаєтеся ще однією цікавою справою в Чечні, яку називають справою першого чеченського політв’язня Руслана Кутаєва. Вона також досить характерна для того, що відбувається в Росії. Розкажіть декілька слів про неї.
— Уявіть собі ситуацію: чергова річниця депортації чечено-інгуського народу. Російська Федерація визнала факт геноциду чеченсько-інгушського народу, але раптом така невдача: річниця збіглася з днем закриття Олімпіади і Рамзану Ахматовичу Кадирову настійно порекомендували зробити так, щоб цього дня народ радів закриттю Олімпіади, а не тужив з якихось інших приводів. Рамзан Ахматович — людина дуже старанна. І через своїх людей він порекомендував провести цей захід якогось іншого дня. У результаті від масових зборів вирішили відмовитися, але провели науково-практичну конференцію у складі декількох десятків поважних людей. Жодних політичних заяв при цьому не звучало, але сам факт того, що був проігнорований наказ «правителя», дуже сильно обурив якщо не самого «правителя», то, в усякому разі, його праву руку Магомета Даудова. З організаторами конференції було доручено провести виховну бесіду, на яку з’явилися всі, окрім Руслана Кутаєва, який мав необережність відмовити Даудову. І була велика образа. В результаті за Русланом Кутаєвим приїжджають співробітники правоохоронних органів, його саджають у машину і відвозять. 57-річний чоловік, до речі, колишній віце-прем’єр Ічкерії, був підданий побиттю з боку героя Росії генерал-майора Алаудінова і героя Росії Магомеда Даудова. Потім його катують електрошокерами співробітники поліції. Катують так, що шкіра виявляється пропаленою до м’яса. А далі почали думати, що ж з ним робити. В результаті вирішили закрити за статтею. Обманом Кутаєва змушують підписати зізнання про те, що у нього виявили наркотики. Далі суд, обрання запобіжного заходу, нарешті — 4-річний тюремний термін. Жах полягає ще й у тому, що Кутаєву навіть не спромоглися підкинути наркотики, просто зробили документи, що наркотики нібито були при ньому.
Зараз готуємося до апеляції на це судове рішення.
— Повертаючись наприкінці до справи Юрія, вам як адвокатові вона не здається ризикованою на тлі того, що відбувається?
— Мені й колеги говорили, мовляв, ти куди лізеш? Але, беручись за цю справу, я оцінив усі ризики. Крім того, я більше за інших зацікавлений у тому, аби цей безлад (ідеться про події на сході України. — Ред.) припинився. Бо мої діти виросли в Росії, а моя мати живе в Україні. І я що зможу — те зроблю для того, щоб стосунки хоча б між частиною людей у цих країнах були нормальними. У випадку з Юрієм страждає абсолютно випадкова людина, яка опинилася не в той час не в тому місці і з якої тепер роблять трибуну, аби зганьбити цілу категорію людей в сусідній країні.
Iз пояснень, написаних Юрієм Яценком 21 липня 2014 року і переданих адвокатові:
«Вважаю, що дійсною причиною мого кримінального переслідування з боку ФСБ Росії є бажання працівників ФСБ використати моє кримінальне переслідування як інформаційний привід для дискредитації мене як прибічника мирного врегулювання існуючих суперечностей між Україною та Росією».
КОМЕНТАР: ФСБ НАМАГАЛАСЯ ПРИМУСИТИ НАС ПУБЛІЧНО ЗРЕКТИСЯ УКРАЇНСЬКОГО ГРОМАДЯНСТВА
Богдан ЯРИЧЕВСЬКИЙ, випускник Львівського національного університету, юрист, понад три місяці, всупереч рішенню суду, перебував у центрі для іноземних громадян у Курській області в Росії, звільнений 9 серпня:
– Нас було затримано 6 травня представниками поліції за формальною підставою встановлення особи. Коли вони дізналися, що ми зі Львова, на нас одразу почався пресинг зі звинуваченнями в тому, що ми представники «фашистського міста». Почалися допити на предмет нашої причетності до радикальних організацій. На їхню думку, той факт, що ми є жителями Львова, автоматично означає нашу причетність до «Правого сектору». З 6 до 8 травня нас утримували у відділку поліції без їжі, сну, не дали можливості зв’язатися ні з адвокатом, ні з рідними, ні з консулом.
Далі викликали працівників ФСБ. Близько 10 осіб допитували нас два дні щодо того, чи підіслав нас Ярош або українські спецслужби для вчинення якихось диверсій на території Росії. Вони вирішили, що фото курського вокзалу на айфоні означає наше бажання його підірвати.
Нас доправили в центр для іноземних громадян у Курській області, де до нас знову ж таки приходили працівники ФСБ та пропонували підписати зізнання в тому, що ми диверсанти. Ми не погоджувалися. І тому 22 травня ФСБ вивезла Юрія Яценка з мішком на голові, в наручниках у невідоме місце, де його допитували. Далі його вивезли в ліс і довго били: по геніталіях, по голові – катування були дуже жорсткі.
Оскільки нам не давали можливості зв’язатися ні з родичами, ні з адвокатом, єдине, що нам лишалося – завдати собі порізів, аби нас вивезли в лікарню. В лікарні ми отримали змогу подзвонити.
Але на цьому представники ФСБ не зупинилися. 28 травня мене викликали в медпункт для перев’язки, туди знову прийшли представники ФСБ в масках (я так розумію, це був спецназ), одягли мені на голову мішок, закували в наручники, кинули в багажник автомобіля і вивезли на допит. Питали знову про нашу з Юрієм участь у Майдані, оскільки ми були волонтерами. Нас знову намагалися примусити підписати зізнання в тому, що ми планували диверсії на території РФ. Ми відмовилися. Але пропозиції подібного змісту звучали ще неодноразово. І в формі погроз, і в формі спроби підкупу. Окрім того, нам пропонували, щоб ми дали свідчення щодо того, що політичне керівництво України – це військова хунта, яка незаконно прийшла до влади. Пропонували, щоб ми публічно попросили політичного притулку в Росії як особи, що втікають від радикальних сил в Україні. Однак ми не могли піти на таке, бо це несумісно з честю.
Кілька разів нас вивозили на пункт перетину кордону в Суджу, але потім знову повертали. Це був психологічний тиск. Погрожували також фабрикацією кримінальної справи, підкиданням наркотиків та зброї. До речі, коли Юрія вивозили в ліс, йому в руки вкладали пістолет. Тому потім цю зброю можуть якось використати проти нього.
ХРОНОЛОГІЯ СПРАВИ
Травень 2014
05 Юрій Яценко та Богдан Яричевський перетнули кордон Російської Федерації.
06 Затримані в готелі в м. Обоянь Курської області під час перевірки документів (привід: неправильно вказали у міграційній картці мету перебування: замість «туризм» — «особиста»). Перші допити без присутності адвоката.
08 Рішення Обоянського райсуду (Курська область) про адміністративне правопорушення: штраф — 2000 тис. рублів, видворення за межі території РФ. Але видворення не відбувається. Хлопців утримують в установі для іноземних громадян.
22 Вивезення силоміць Юрія з установи на допит із застосуванням до нього катувань.
23 Юрій порізав собі вени та живіт, Богдан — живіт, аби уникнути подальших катувань та отримати змогу зв’язатися з рідними та адвокатом.
28 Вивезення Богдана на допит у ФСБ, застосування до нього катувань та сили.
Червень 2014
06 Консул України в РФ Г. Брескаленко відвідав у спецустанові Юрія та Богдана, підтвердив наявність зовнішніх ознак насильства.
09 Судовий виконавець звернувся до суду щодо призупинення рішення про видворення хлопців. Наступного дня той самий судовий виконавець звернувся до суду з проханням скасувати своє попереднє звернення.
10 Працівники ФСБ відвідували Богдана: погрожували, намагалися підкупити.
Липень 2014
04 Судовий виконавець повторно звернувся до суду щодо призупинення рішення про видворення хлопців у зв’язку з досудовою перевіркою працівниками ФСБ причетності Юрія та Богдана до вчинення злочину за ч.1 ст. 226.1 КК РФ. Суд відмовив.
22 Від Федеральної служби судових приставів надійшла заява про те, що Юрія та Богдана готові видворити за межі території РФ при наявності документів, що посвідчують їхню особу. При цьому, саме представники силових органів РФ забрали у хлопців паспорти під час затримання.
Серпень 2014
04 Генконсульство України в РФ передало документи, які посвідчують особу Юрія та Богдана.
08 Судові пристави приїхали за Богданом та Юрієм та повезли їх на українсько-російський кордон (пропускний пункт «Фуджа») начебто для подальшого видворення, але цього ж дня їх привезли назад у спецприймальник, знову зареєстрували. Після цього хлопців повезли до слідчого відділу ФСБ. Проти Юрія порушили кримінальну справу за ст.226.1 КК РФ (контрабанда вибухових пристроїв).
09 Відбувся суд щодо запобіжного заходу для Юрія, обрано утримання під вартою. Юрія доставили в СІЗО.
Після цього відбувся також розгляд апеляції, яку курський суд відхилив. Богдан проходить по справі як свідок, він вже повернувся до України.
