Військовослужбовець 80-ї аеромобільної розповів: «Копачинський Віктор Миколайович, який у нас був командиром бригади, він же при перших днях кинув особовий склад».
Тележурналісти Інна Білецька, Крістіна Гашенко, Іванна Шкіндер, Юрій Голубінка і Микола Василюк розповіли в сюжеті «Одкровення десантників з аеропорту Луганська: було 2 непрацюючих танки, 6 гаубиць і 8 мінометів»:
«Час перемир'я, хоч і такого хиткого, як зараз, – найкраща можливість зміцнити українську армію. Тим паче –потрібно готуватися не тільки до нового витка військових дій, а й до зими, яка вже не за горами.
Міністерство оборони і МВС рапортують про постачання аптечок, бронежилетів, нової форми. Але чи так насправді?
Інна Білецька поспілкувалася з військовими тільки з однієї бригади. Вони повернулися додому. До Львова.
Ці солдати й офіцери утримували Луганський аеропорт доти, поки не прийшла команда відступити. Намагаються звикнути до мирного життя після тижнів і місяців пекла.
Але картинка постійних обстрілів з «Градів» і смерті друзів з пам'яті ніяк не стирається – це військовослужбовці 80-ї окремої аеромобільної десантної бригади, яка дислокується в місті Лева, виконують бойове завдання в міжнародному аеропорту Луганська. Останні два дні на них наступали не бойовики, а регулярна російська армія – псковська дивізія. Російські десантники йшли на українських.
«Нас залишилося тільки 80-та бригада й ще там, якісь дрібні взводи. Захисту у нас практично не було. Це були два танки, які залишили нам 24-та бригада, але вони практично не працюють, в одного танка башта не крутилася – суто кулемет міг стріляти, а другий фактично не працював, не знаю, що з ним було. Гаубиць у нас було штук шість, по-моєму, й мінометів штук вісім, і цим ми обороняли аеропорт», – розповів один із десантників.
Подвиг українських десантників оцінили навіть терористи. «Залишилося 300 осіб, які чинили опір. Залишилися тільки самі такі шалені військові», – розповів Якут.
Цей хлопець під час штурму аеропорту пообіцяв собі, повернеться – розповість правду. В першу чергу – про командира бригади. Він не показує обличчя не тому, що боїться за себе. Боїться за свою сім'ю.
«Копачинський Віктор Миколайович, який у нас був командиром бригади, він же при перших днях кинув особовий склад. Виходить що командир бригади всім говорив, що нам всім кінець, що ви не виживете», – каже військовослужбовець 80-ї бригади.
Їх попросили зняти бронежилети, які дала не армія, а волонтери. Де тепер бронежилети й багато іншого? Десантники та їхні батьки прийшли запитати у командирів частини.
«Хочу зустрітися з цим паном. Хочу запитати – чому, перебуваючи в зоні АТО, він тупо кидав дітей, яких він повинен захищати. Чому сухпайки, які привозилися з-за кордону, машинами вивозилися в невідомому напрямку», – говорить Олександр, батько службовця 80-ої бригади.
Відповідей не отримали. Ані комбриг Копачинський, ані керівник оперативного командування «Північ» – генерал Колесник – на КПП не вийшли. З нами говорити теж відмовилися.
– Скажіть, будь ласка, ми знаємо, що повинен бути генерал Колесник сьогодні?
– Ні-ні-ні
– Так відкрийте на хвилинку. Можна – ми телефон залишимо? А є Колесник генерал? Ми можемо залишити свій номер телефону, щоб ми поспілкувалися з ним із приводу забезпечення 80-ї бригади.
Ми спробували потрапити в табір 80-ї бригади. Він розташований на Яворівському полігоні.
Туди нас теж не пустили – мовляв, проходять міжнародні навчання. Але виявилося, що насправді похвалитися нічим.
«Мобілізовані одержували зарплату й по 200 грн. Зі зарплати списали за спальні мішки, за форми – повністю за все. За харчування 30 грн в день – ми їмо на таку суму, – продовжує службовець 80-ї бригади. – Хлопцям дісталося те, що привезли волонтери і в руки особисто дали. Вони й бронежилети отримали, й каски, а так все те, що привозиться на командування, вони кажуть: «Воно повинно стати на облік». Все те привезли на облік армії ... ».
А це вже штаб командування «Північ», якому підпорядковується 80-ка. Тут, попри бідність армії, в розпал АТО купили не зброю або аптечки. Військовим знадобилися дорогі вікна. На три мільйони. Тендерний скандал зам'яли.
Але на слуху тепер поїздки сім'ї генерала Колесника. «Все – для фронту, все – для перемоги» – це не актуально.
Донька й дружина генерала їздять в магазини на машинах із військової частини. Відео нам передали самі військові.
Дізнатися про те, як забезпечується 80-та бригада, ми спробували й у Києві. Тепер історію не тільки зі слів командирів, а й підлеглих, знає міністр оборони.
Обіцяє розібратися. А заодно і перевірити всіх на детекторі брехні.
«Я вже не кажу про зраду, про співпрацю з розвідками іноземних держав, Російської Федерації, про факти корупції, хабарництва, про будь-які корупційні схеми. Скажу вам відверто, що тих людей, яких я попросив, то детектор спрацював на 100%», – пояснив Валерій Гелетей, міністр оборони України.
Поки ж десантники висунули ультиматум. Якщо поїдуть на Донбас, то тільки з іншими командирами.
«У нас немає ані карт, ані «GPS». Ані зв'язку. Якби не волонтери... Мені видали волонтери, видали автомат. І елементарне яке взуття, я думаю, що годують – волонтери, ліки – волонтери, залишається волонтерам почати нам з Америки зброю діставати», – розповів Василь Куляш, військовослужбовець 80-ї бригади.
Двом братам Олі тільки належить дізнатися все про армійському побут. Один пішов добровольцем, іншого – призвали.
Але й першого, й другого доводиться одягати родині. «Все за свій рахунок», – заявили у військових частинах.
Це не склади Міноборони. Оля, щоб одягнути братів, прийшла до волонтерів.
Ольга, сестра військовослужбовців, розповідає: «Видали форму й берці, його бригади хлопці побули там два тижні й берці розлізлися. Все інше – броники, каски, спальники й каремати – ми купували самі. Половину дали мені волонтери на двох хлопців».
Міністерство оборони звітує про готовність армії до зими. Про закупівлю спальників, аптечок і форми. Кудись, напевно, все це доходить. Але поки що не в 80-ту бригаду.
Вікторія Шинкаренко, керівник групи волонтерів «Допомога армії. Рівне»: «Буває таке, що їде рота 100 чоловік, і в них немає жодного антившивого препарату. Про те, що наша армія повністю забезпечена, я чула тільки від міністра оборони та його заступників. Бійці про це також не здогадуються, ц думки такої не мають, що вони забезпечені. Просять елементарне».
Це історія з військового життя лише однієї бригади. Історія про подвиг і про зраду. Історія поки що з незрозумілих кінцем.
Бійці вимагають справедливості. Хоча б у пам'ять про тих, хто не дожили, щоб попросити про неї».
- 1 перегляд
