На Провідну неділю, 27 квітня, на кладовищі-музеї "Личаківський цвинтар" в центрі Львова правили панахиду за Героями небесної Сотні та жертвами австрійських концтаборів Терезин і Талергоф. Проводили екскурсії для львів'ян та іноземних гостей.
"Найкращі пам'ятники ставилися двісті років тому, - говорить львів'янка Галина Мамій. Жінка на вихідних працює екскурсоводом. - Тоді ж не економили на матеріалі". За нею ходить зо двадцять туристів. Серед них — поляки, австрійці. Фотографують, дехто кладе гвоздики. По цвинтарі гуляють матері з колясками, пенсіонери. На Провідну неділю вхід на кладовище був вільний. У будні сюди за квиток треба викласти 15 грн, дітей до 12 років пускають безкоштовно.
О 15.30 три священики правлять панахиду за жертвами австрійських концтаборів Терезин і Талергоф. Це відбулося за благословенням Митрополита Філарета. Люди зібралися біля меморіалу "Жертвам Талергофу – Галицька Русь". Серед них — багато молоді. Дівчата та хлопці одягнуті у вишиванках.
У 2014 році виповнилося 100 років з часу створення цих перших у Європі концентраційних таборів. Їх в'язнями під час Першої світової війни стали понад 30 тисяч галичан, більшість з яких були греко-католиками. Помітну частину в'язнів складали представники духовенства та інтелігенції Галичини.
Далі парафіяни прямують до Алеї почесних поховань, де чотири могили Героям Небесної Сотні. По дорозі зупиняються біля пам'ятника Іванові Франку. Згодом моляться біля могили композитора Ігоря Білозора. По праву сторону від нього — Небесна Сотня. Там запалені свічки у лампадках, вінки.
"Тут похований Володимир Бойків, - каже Мамій. - Він був сином колишнього дивізійника СС "Галичина" зі Львова Василя Бойківа. Батько Володимира вижив у часи війни та сталінських репресій, постійно перебував під наглядом КДБ. Сина виховував на таких засадах: Україна повинна бути незалежною, самостійною. Володимир поїхав на Майдан після перенесеного інсульту. Але власне здоров'я та життя стало другорядним, коли мова йшла про долю України".
Біля нього поховані Юрій Вербицький зі Львова, Богдан Ільків зі села Щирець Пустомитівського району Львівської області та Андрій Дигдалович зі села Сокільники цього ж району.
"Богдан п'ять разів був на Майдані, - розповідає дружина Ільківа Ольга. - Вперше поїхав — за Євросоюз. Другий раз, коли побили студентів. Вступив у Стрийську сотню самооборони. Два дні був удома, тиждень на Майдані. Я казала: Богдане, ти фізично в хаті, але душею ти на Майдані. Просила, аби не їхав. Хай хтось другий їде. Відповів: "Оля, у моїх співробітників крихітні дітки, мої вже дорослі. Ти жінка сильна, раду даси". Не думали, що така трагедія торкнеться нашої сім'ї. Поважаю рішення свого чоловіка. Не можу нарікати. Яка я після того християнка? Треба боронити країну".
До могил підходять три священики, правлять панахиду. Наголошують, аби люди ніколи не забували про своїх героїв. Кроплять священною водою.
"Богдан мені сниться. Вчора була на Личаківці. Сусідка дзвонить: Оля, твій батько хворий. Температура -38,5, видно, щось вірусне. Мама коло нього прихворіла. Приїхала додому, так важко, кажу: Богдане, допомагай мені". Сьогодні зранку сниться: Богдан підходить ззаду, бере мене за руку, своєю потискає. Бачу його руку покалічену. У серпні кропив картоплю від колорадського жука. Балон розірвався — йому руку покрамсало. Вона була не холодна і не тепла. Відчула, він поряд з нами".
27 квітня Личаківський цвинтар відвідало 5 тис туристів.
