Цього понеділкового вечору 14 липня «Львівська майстерня шоколаду» стала осередком не лише кави, смаколиків та атмосфери міста Лева, але й аромату спогадів, усмішок та дружніх обіймів. За горнятком кави зустрілися два поети — Анна Єгорова та Денис Стерн.
Невипадково давні друзі обрали для зустрічі саме «Львівську майстерню шоколаду», що вирізняється своїм комфортом, теплом та особливим «смаком з дитинства». «Мабуть, це останній день, коли я довіряю жінкам!» — першим з’явився Денис Стерні, зайнявши місце за заброньованим столиком, терпляче, як справжній джентльмен, чекав на жінку. Але очікування було недовгим, бо майже одразу після нього до майстерні зайшла Анна Єгорова — легка і впевнена леді у сукні кольору морської хвилі. Залунали оплески. Велика кількість людей у понеділковий вечір здивувала давніх друзів, тому вони вирішили говорити про особисте трохи тихіше.
Розмова почалася із замовлення ванільної кави і спогадів про «трьох Василів та Павла», які колись об’їлись топленим шоколадом. Одразу були помітні усмішки на обличчях відвідувачів, які підслухавши Анну Єгорову, впізнали її вірш. Під враженням розповіді подруги Денис Стерн поділився своїми роздумами про «дружбу». Бесіда непомітно перетікала з одного вірша в інший, і ось на столику з’явилися дві філіжанки кави.
«Якби життя було завжди таке смачне, як і ванільна кава». Після слів Анни дружня розмова набула меланхолічно-ностальгічного відтінку. Денис Стерн описав, як воно буває, коли між коханими шість букв — «далеко», — про море, яке «звало до себе десять років». У відповідь Анна Єгорова розповіла як від неї «тікали до іншого міста» і про місце, де «музика та вугілля — найвища сила». Неочікувано в їх діалозі з’явились спогади про спільного друга Андрія Коновалова, який, до речі, теж був присутнім у майстерні. За правилом «ефекту присутності без втручання» він міг лише спостерігати за перформансом. Далі розмова зайшла про вічні речі: татуювання Анни Єгорової, смак ванільної кави, а також вічних людей, таких як «Джим Моррісон» і Ярік — ще один друг поетів, який, почувши власне ім’я, був приємно здивований.
Після невеликої перерви Анна поскаржилась на погане самопочуття через паління і розповіла, що почалось це, коли їй «було без місяця двадцять» і її «серце тарахкотіло з кожною тягою». Денис же пригадав, як вісімнадцятилітнім «бродив по нічному місту у пошуках цигарок і біля кожного наступного кіоску згадував, що кинув». Він помітив, що серед відвідувачів був чоловік, схожий на його батька, а Анна Єгорова побачила хлопця, що їй подобається. Далі розмова зайшла про кохання, родину і про те, якою повинна бути щаслива старість. У кінці Денис розповів про «найкращого хлопця» для Ані — «вони були б майже ідеальною парою».
«Час зустрітися» — саме така назва була у спільного вечора двох талановитих полтавських поетів. І слід зазначити, що вони обрали ідеальний час, місце та концепцію зустрічі. «Ефект присутності без втручання» — просто, але творчо, поруч, але у спогадах, різні, але талановиті.
Розмову підслухала Анна Ютченко
- 1 просмотр
