В історії україно-польських стосунків є чимало сторінок, про які воліють не згадувати обидві сторони, аби знову не вступати у запеклі суперечки. Це Хмельниччина, УПА, Волинська трагедія та інші. З обох сторін є й персонажі, які відверто можна назвати військовими злочинцями. Погану славу собі здобув й поляк, що народився у Львові – Юзеф Бісс. Детальніше на ulvovi.info.
Аківець з освітою педагога
Бісс народився 24 липня 1913 р. у Львові. Закінчив педагогічне училище. Далі на чоловіка очікувала служба у війську – у 48-му піхотному полку. У 1938 р. Бісс отримав звання підпоручика.
З початком Другої світової війни Бісс вирушив на фронт, командував піхотною ротою у складі 53-го прикордонного стрілецького полку (11-а карпатська піхотна дивізія). У польських джерелах вказано, що 14 вересня поблизу Судової Вишні, полк, в якому служив Бісс, провів успішну нічну атаку проти моторизованного полку СС й навіть зумів потіснити ворога. Під Львовом потрапив у полон, однак зміг втекти й перебував на території, яка була приєднана до СРСР.
Бісс працював вчителем у Коломиї, однак це було прикриття, оскільки поляк у 1940 р. вступив до Союзу збройної боротьби, що був попередником Армії Крайової.
Навесні 1944 р. Бісс очолив роту 26-го піхотного полку Армії Крайової, що діяв в околицях Львова. Польські дослідники стверджують, що підрозділи полку 26 липня 1944 р. брали участь у боях з підрозділами дивізії “Галичина”.
Після того як Львів опинився під контролем Червоної Армії, загони АК були роззброєнні. Бісс отримав від командування АК наказ вирушити на допомогу повсталій Варшаві. Однак перехід був тривалим. Коли Бісс з аківцями перебували у дорозі, німці придушили повстання, і поручик з підлеглими осіли на Люблінщині.
Павлокома: з чого усе починалось
Бісс став “відомим” через події, що відбулись у березні 1945 р. у с.Павлокома. Населений пункт знаходиться у долині Сяну, західніше Перемишля. У селі , до війни, проживало майже 1200 українців та 170 поляків, діяла греко-католицька церква, народний дім ім. Т.Шевченка, читальня “Просвіти”. У січні 1945 р., внаслідок війни, чисельність Павлокоми зменшилась і становила понад 730 українців та 366 поляків.
Дослідники стверджують, що початок конфліктів у Павлокомі слід шукати ще у 1918 р., коли відбувся поділ земель, і більшість ділянок отримали поляки, а не українці. Польські історики стверджують, що місцеві священики вели агітацію за ОУН, а місцева молодь брала участь у польсько-українській війні на боці українців. У міжвоєнний період поляки зачинили читальню “Просвіти”, провели обшуки у будинку місцевого вчителя Миколи Левицького та стверджували, що знайшли антипольську літературу.
У вересні 1939 р. поляки Павлокоми надавали допомогу відступаючим польським солдатам, натомість українці прихильно поставились до вступу у село бійців Вермахту. Після поділу Речі, село відійшло до СРСР. З Павлокоми було депортовано понад 40 поляків.
З початком німецько-радянської війни село було окуповане німцями, а українське населення отримало домінування в місцевій адміністрації. Десять мешканців села стали добровольцями дивізії “Галичина”.
Поляки звинувачували українців у співпраці з окупантами, у тому, що кількох поляків відправили до Аушвіца за наклепами саме українців. Доходило до збройних сутичок між поляками та українцями. Поляки зокрема убили чотирьох членів ОУН, включаючи вже згаданого Миколу Левицького.
Посилення протистояння між українцями та поляками відбулось після того, як українська поліція з Явірника-Руського арештувала п'ятьох поляків Павлокоми. Це було звичним явищем для нацистів, які полюбляли стравлювати поляків та українців – для каральних акцій супроти польських сіл вони залучили українську поліцію, а для нищення українських сіл – польську. Поляки марно намагались відбити арештованих, навіть штурмували поліційний пост у Явірнику-Руському.
У 1944 р. у Павлокому вступила Червона Армія. Кілька поляків були мобілізовані до її лав. Протистояння поляків та українців не припинилося. Українці співпрацювали х УПА та Самооборонними кущовими відділами, а поляки – з АК та Батальйонами Хлопськими. 9 вересня СРСР та прокомуністична Польща уклали угоду щодо переселення українців з території Польщі до УРСР та поляків з УРСР до Польщі. У березні 1945 р. Павлокома увійшла до складу Польщі.
Хмари скупчуються
У січні 1945 р. село покинули радянські війська. З'явилася невідома озброєна група, чисельністю до 60 бійців, яка арештувала сімох місцевих поляків, включаючи сільського солтиса Каспера Радоня. Поляки стверджували, що це зробили підрозділи УПА. Натомість українські історики зазначають, що озброєні люди були представниками НКВС, оскільки УПА у вказаному секторі потужних групп не мала.
22 лютого міліція Польщі арештувала 11 українців, яких мали допитати у справі арештованих поляків. Українці зникли безвісти. Також варто зазначити, що до Павлокоми прибули поляки з Волині, які розповідали про “звірства” українців в регіоні.
Так чи інакше, поляки стали готуватись до збройної акції проти українців, в якій задіяли бійців під керівництвом Бісса. Поляки Павлокоми покинули село, аби не стати випадковими жертвами. Бійці польського підпілля отримали наказ винищувати усе чоловіче населення (осіб старших за 15 років), окрім інвалідів та старців.
Трагедія Павлокоми
У 20-х числах лютого поляки провели перші атаки Павлокоми, проводячи розвідку, аби виявити, чи українці озброєні та можуть чинити опір. До села приходили озброєні люди у цивільному, які убивали місцевих та забирали їх майно. Українці не мали вогнепальної зброї, ночами ховались у підвалах та коморах. Багато українців знайшли прихисток у церкві.
Українці села відрядили делегацію до УПА, аби ті надіслали допомогу. Однак, по-перше, упівці у згаданому районі мали малі сили, а, по-друге, просто б не встигли, оскільки вже 3 березня поляки здійснили генеральну атаку Павлокоми.
Напад відбувся вранці 2 березня. Село оточили понад 200 озброєних поляків (60 бійців АК під керівництвом Бісса). Після цього поляки стали просуватись до центру Павлокоми, убиваючи усіх мешканців, яких зустріли на шляху, незважаючи на вік та стать. Українські історики стверджують, що жертвами ставали діти та особи похилого віку. Пароха, отця Володимиром Лемцьо, обмотали колючим дротом, волочили кіньми довкола церкви, а згодом забили ланцюгами.
Було вбито 366 українців, включаючи 159 жінок та 59 дітей. Не врятувала селян й церква. Врятувалось 36 осіб – жінки та малі діти. Вцілілі були депортовані до УРСР. У якості відплати, у жовтні 1945 та у лютому 1946 р. село атакували відділи УПА, які знищили понад десяток поляків, знищили частину будинків новоприбулих мешканців. Поляки розібрали греко-католицьку церкву.
Як виправдали Бісса
Справа щодо масового винищення населення Павлокоми була випадково порушена у зв'язку з розслідуванням іншої справи – вбивства радянського солдата. 13 травня 1952 р. Воєводський Уряд Публічної Безпеки Польщі затримав Чеслава і Мар'яна Спутів, які брали участь у розправі над селянами. В особистих справах підпільників були згадки, щодо подій 1945 р., адже вцілілі селяни писали скарги як у Польщу так й у СРСР. Справу вів хорунжий Вільгельм Будзяк. Були знайдені місця масових поховань убитих. Почались арешти інших підпільників. Вдалось затримати й Бісса.
17 серпня 1953 р. Воєводський Суд у Ряшові засудив кількох затриманих на терміни від 15 до 4 років, натомість Бісс не був визнаний виним. Однак 30 серпня 1956 р. Верховний Суд Польщі скасував вироки, й усі ув'язнені опинились на волі. Лише у 1990-х рр. був відновлений греко-католицький цвинтар у Павлокомі. У 2006 р., за участю тодішніх президентів України та Польщі – В.Ющенка та Л.Качинського, на цвинтарі встановили меморіал жертвам.
В Інтернеті можна знайти інформацію, що Бісс помер у 1977 р. У 1992 р. суд Ряшева зняв з нього усі звинувачення та виплатив родині компенсацію. У багатьох польських джерелах вказано, що Бісс перебував у Павлокомі на момент винищення селян, однак участі у злочині не брав. Натомість вказано, що у січні 1945 р. підрозділ Бісса захищав населення Динува, Сельниця, Желині та інших населених пунктів від дій УПА.
Особа так і не понесла відповідальності. І це не нонсенс. Життя – багато у чому несправедлива річ. Так само не понесли відповідальність багато есесівців, які були причетні до загибелі мільйонів осіб в роки Другої світової війни. “Доктор смерть” Йозеф Менгле, що проводив жахливі експеременти над в’язнями концтабору Аушвіц помер у 1967 р. у Південній Америці.
- 25 переглядів
