«Хочу подякувати українським військовослужбовцям із Львівщини, із 24-ї окремої механізованої Залізної бригади, які мужньо рятують села на Донеччині від терористів», – заявила сьогодні, 20 серпня, власкорові IA ZIK сільський голова з Донецької області (прізвища та адреси не вказуємо – із причин безпеки цієї пані).
«Ми живемо в селі … району Донецької області. Так склалося, що з початку АТО не проходить майже жодного дня, щоб через наше село не проходила колона військової техніки. Коли люди чують гул такої техніки, то виходять на вулицю: одні подивитися, інші помахати рукою, а хтось приводить дітей, які раніше тільки по телевізору або в вигляді іграшки могли побачити танк чи БТР.
В один з таких днів, коли повз нас їхала колона техніки, діти та жінки вітали їх, стоячи біля дороги. Один солдат вигукнув: «Води!». Всі побігли в магазин. Воду купляли упаковками, крім води – ковбасу, хліб, печиво… Ми дякували продавцям – вони швидко відпускали товар, навіть у борг та самі почали від себе пакувати їжу – та хлопцям-підліткам, які допомагали підносити воду. Коли ми знову підбігли до дороги та стали пропонувати солдатам воду, одна з машин призупинилась, і нас попросили роздати воду тим хлопцям, які будуть їхати трохи пізніше на важкій техніці. Деякі з солдат, які проїжджали, показували свої баклажки з водою і вигукували: «Дякуємо!» «Спасибо!», «Скоро все буде добре!»; а дітям кидали солодкі сухі пайки. Більш за все тоді зрадів 6-річний Сергійко – йому один солдат кинув армійську кепку, з якою він тепер буквально не розлучається…
З однією з пляшок з водою ми кинули записку солдатам. Приблизний зміст її був такий: «Ребята, если Вы будете недалеко и Вам понадобится помощь, звоните по номеру: … По возможности постараемся помочь. Берегите себя! Вас ждут дома!»
Почуття, які ми тоді відчували, важко передати словами: всіх нас об’єднувала людська участь, бажання допомогти тим, хто виконує свій громадянський і патріотичний обов’язок, захищає свою країну і в рядах яких може бути чийсь чоловік, брат, батько, син…
Минулої суботи за вказаним в записці номером телефону зателефонував чоловік, представився Ігорем, тим самим солдатом, якому потрапила та сама пляшка з водою та запискою. Він дякував нам за ті добрі слова, які так були їм потрібні в той час, за воду, продукти харчування. Сам чоловік родом з села Вороців Яворівського району Львівської області та в розмові поділився приємними враженнями про жителів Донбасу, які не залишилися в стороні та допомагали, хто чим міг. Ігор служить в 24 бригаді, розповів, через які міста і села вони проїхали, з якими труднощами стикалися, перебуваючи в зоні АТО (55 діб), в яких умовах жили; як були в оточенні; як на кордоні вночі по ним стріляли з установок «Град». На жаль, не всім тоді вдалося вижити, але зі слів Ігоря, втрати могли бути і більшими.
Ігор ще не повернувся додому, але дуже сумує за своєю сім’єю: його з нетерпінням чекають дружина та двоє синів – 4 та 6 років. Наприкінці нашої телефонної розмови Ігор сказав, що коли все скінчиться, він радий буде запросити нас у гості, та зробити екскурсію у місто Львів, неподалік від якого мешкає з сім’єю.
Хочу також написати, що минулого тижня, коли вже інші солдати зупинилися на кілька хвилин в нашому селі, щоб зачекати інших товаришів, пішли до крамниці, щоб купили води, солодощів, вони не тільки приділили увагу нашим сільським дітям, які від них не відставали з запитаннями, але й всім купили морозиво, дозволили залізти на БТР; хлопцям приміряти каски та сфотографуватись на пам’ять.
Ми знаємо, що дуже багато хлопців з вашої Львівської області зараз перебувають у нас, на Донеччині, тому хочемо подякувати матерям, які виховали достойних захисників своєї країни. Для нас вони вже герої!
Ми дуже сподіваємося на якнайшвидше закінчення бойових дій, і хочемо, щоб всі чоловіки живими повернулися до своїх сімей. Ми всі прагнемо миру!».
