Учора, 6 серпня, відзначали 100-річчя подвигу Українських січових стрільців на горі Маківка. Тоді юнаки до останнього набою боронили вершину – останній рубіж на шляху до Європи. У підсумку бою – всі «січовики» загинули, але виконали головну місію – спинили російську воєнну машину. Та, кажуть, історики, нині українські військові на Сході перебувають у більш скрутних обставинах, ніж Січові Стрільці.
Зараз на Маківці є меморіал із п’ятдесяти одного хреста. А у селі Тухля Сколівського району на Львівщині місцевий ентузіаст Андрій Ткач сам створив музей памʼяті загиблих бійців. У музеї – фотографії, обмундирування, зброя Січових Стрільців.
Чоловік каже, що на горі українці були розбиті, адже їх було менше. А ще вояки мали погані гвинтівки. Росіяни стріляли з п’ятизарядних, австрійці користувалися шестизарядними, а українцям перепала стара зброя – однозарядна, незручна.
На думку істориків, події сторічної давнини перекликаються із сьогоденням. І тоді у Карпатських горах, і тепер між донбаських териконів українські бійці намагались спинити російську воєнну машину. Втім, різниця є.
«Тоді було чітко видно, де фронт і з ким треба боротися. Нині ж на сході України фронт розмитий. Мабуть, нинішнім воякам, захисникам Вітчизни, важче, бо нема реального фронту – він всюди, і цей фронт діє цілодобово», – проводить паралель директор Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України Микола Литвин
На початку ХХ століття на війнах дотримувалися певних правил, яких жодна сторона не могла порушувати.
«Багато офіцерів, солдатів згадують, що коли несли харч на гору, то по них не стріляли. Не стріляли й по людях, які мали на формі медичний червоний хрест, – говорить директор Історико-краєзнавчого музею героїв Маківки Андрій Ткач. – Зараз, на жаль, цього нема, стріляють в усіх».
- 1 перегляд
