У Львові на фронт проводжали 15 бійців Третього батальйону територіальної оборони. Вояки приїздили додому лише на два тижні, тож зараз відпустка уже закінчилась.
Військового Володимира Ніколишина прийшла проводжати уся родина. Сам чоловік каже: вдруге їхати на Донбас ще страшніше. Але покидати рідний дім й повертатися на фронт мусить, щоб війна не прийшла до його оселі.
«Ми були у Вергунську. Бачили, які там будинки зруйновані: пів будинку нема, стеля лежить, стоїть маленьке дитяче ліжко. От скажіть, якщо таке бачиш, хіба не страшно і за свою сім’ю? Не дай Бог, війна прийде і сюди», – розповідає Володимир.
А Руслан Неводнічук прийшов проводжати свого товариша, Андрія Підсосного. Чоловік зізнається: сумно, що такі молоді хлопці повинні їхати воювати.
«Я готовий їм цілувати ноги за те, що своїм життям, своєю кров’ю захищають нашу землю», – переконує Руслан.
Сам військовий Андрій двотижневим відпочинком задоволений. Каже, щоб натішитися своїми племінниками, чотирнадцяти днів вистачило. Тепер із новими силами готовий повернутися на Схід.
«Потрібно їхати туди та захищати молодих хлопців. Адже, коли була ротація, туди дуже багато молодих поїхало. Ми ж уже трохи досвіду маємо, тож чогось зможемо їх навчити», – вважає боєць Андрій Підсосний.
Поки що чоловіки не знають, коли знову зможуть побачитися із рідними. Але кожен сподівається, що обійме членів своєї сім’ї знову.
