За інформацією Львівського обласного військкомату, зі 100% бажаючих служити за контрактом 41% – жінки. Такі підсумки добору за перші два місяці 2015 року. Діловоди, медсестри, фельдшери, телефоністки, механіки зв’язку, бухгалтери – ось перелік жіночих спеціальностей у війську. Ми розповімо лише про одну з них – 24-річну Лілію Яворську з міста Яворова Львівської області, яка, з’явилася за повісткою про мобілізацію, відтак поїхала в Київ, де якнайкраще проявила себе під час військового вишколу.
Як розповіла Лілія Яворська, у столичному навчальному центрі заняття успішно завершила, здобувши фах офіцера-психолога.
«Уже днями ми всі – 600 військовослужбовців, з яких – п’ятеро дівчат, роз’їжджаємося з Києва по військових частинах, де нестимемо службу на посадах заступників командирів з виховної роботи», – зазначила дівчина.
За словами Лілії, дівчата в її групі здружилися, наче сестри.
«Приємно, що командири нам, дівчатам, жодних поблажок не давали. Зрештою, якби нас не тримали на рівні з чоловіками, то б це нас принизило. Хлопці з нашої групи – мудрі люди. Ніхто нас не ображав, навпаки, підтримували, як могли. А на 8 березня нам зробили супер-подарунок: дали вихідний», – ділиться офіцер ЗСУ Лілія Яворська.
Не лякайтеся, понове офіцери: я хочу у зону АТО
Коли в квартиру, що у військовому містечку Яворова Львівської області, зайшов представник військкомату – 24-річна Ліля Яворська не здивувалася. І словом не обмовилися батько Руслан і мама Марина, коли їхня єдина дитина без зайвих слів підписала повістку про мобілізацію.
Щоправда, в Яворівсько-Мостиському об’єднаному районному військовому комісаріаті офіцери, побачивши цю маленьку тендітну дівчину, подібну на Дюймовочку, ошелешено переглянулися.
А Ліля у відповідь на німу сцену твердо сказала: «Не лякайтеся, панове офіцери. І не думайте мене відмовляти. Я – військовозобов’язана, маю вищу освіту. Отож не витрачайте час на балачки, а швиденько відправляйте мене в АТО. Там я потрібна. Можу надавати кваліфіковану психологічну допомогу бійцям, а також – зі зброєю в руках рятувати свою державу. І крапка».
За скеруванням Яворівсько-Мостиського ОРВК Лілія Яворська поїхала в Київ, де її чекала ще одна комісія. У столиці історія повторилася: чоловіки-офіцери, побачивши це тендітне дівча, вирішили її мобілізацію забракувати.
«Спочатку в Києві мене ніяк не хотіли брати у військо, певно, мій невисокий зріст їх збив з пантелику. Але таки на своєму наполягла. Як? А по-дорослому. Не плакала. Не вмовляла. А пояснила без пафосу, що Україна для мене – понад усе, що я маю в серці, те, що будь-якого ворога змусить тремтіти. І знаєте, повірили… Мене скерували в навчальний центр. Спочатку мобілізовані в армію чоловіки дивилися на мене, наче на інопланетянку. Це вже коли відстрілялася – в яблучко, ставлення до мене змінилося», – сміється дівчина.
Знайомі пишаються вчинком дівчини
«Ясна річ, нелегка ця справа – готуватися до захисту держави зі зброєю в руках. Але ми всі стараємося з усіх сил. За фахом я – психолог, військовозобов’язана: закінчила Львівський державний університет внутрішніх справ, маю також за плечима два курси академії Сухопутних військ України імені Петра Сагайдачного. На жаль, працювала досі не за фахом. В Яворові з роботою для молодих спеціалістів, особливо психологів, сутужно. Заледве влаштувалася продавцем…», – каже військовослужбовець ЗСУ Лілія Яворська.
Друзі та знайомі Лілії з Яворова в один голос запевняють, що вони пишаються її вчинком.
«Ліля має дуже сильний характер, вміє мудро порадити в будь-якій складній ситуації. Ще тільки війна почалася, як вона передрікала, що піде у військо. Щоправда, на ці слова багато хто реагував скептично…», – говорить Мар’яна з Яворова.
«Лілю Яворську добре пам’ятаю. Це одна – із найсильніших випускниць Яворівської СЗШ №3 імені Тараса Шевченка, – згадує колишній класний керівник Богдан Бісик.
«Вона роботяща та розумна. Чого прагнула, того обов’язково домагалася. Її поважали й любили педагоги. Завжди йшла на допомогу однокласникам, що опинилися в якійсь скруті», – згадує учитель.
Та й у Лілі спогади про рідну школу – найкращі. Каже, що вчителів їй доля послала не лише відмінників освіти, а й людяних, добрих, позитивних.
«Мені пощастило на наставників: мої вчителі в Яворові та викладачі у Львівському державному університеті внутрішніх справ давали не лише добрі знання, а й навчали власним прикладом патріотизму не на словах, а на ділі», – говорить Ліля Яворська.
На запитання журналіста, чи дівчина, яка виросла одиначкою в сім’ї, зможе так раптово перейти з домашніх страв на армійську кашу, – Ліля попросила не забувати, що вона виросла в родині українського військовослужбовця.
Що таке військова дисципліна знала: допомагала матері тривожну валізу для тата на полігон збирати, як виглядали його зі служби… Маму скоротили з роботи в гарнізонному дитсадку, то жили, винятково, на батькову невеличку зарплату. Найдорожчим святковим одягом для Лілії була вишивана сорочка, яку дівчина пообіцяла сама собі першим ділом одягнути, як у державі мир запанує.
Та не все так гладко у ставленні яворівської громади до вчинку цієї дівчини. Материнське зболене тривогою за донечку серце сіллю посипають окремі «доброзичливці», які не поминають при зустрічі кинути Марині Яворській щось на кшталт: «Чому дочку у військо відпустила? Не могла у Польщі сховати від мобілізації?».
«Чоловік радить обходити таких «порадників» десятою дорогою, мовляв, нерозумному не поясниш, а мудрий сам все розуміє. Та не сидіти мені в квартирі під замком…Одна розрада – телефонні дзвінки від Лілі. Вона нас оптимізмом заряджає, каже, що все – класно, що вона – на своєму місці…», – зітхнула пані Марина і додала, що відтепер у церкві Покрови Пресвятої Богородиці, що у військовому мікрорайоні Яворова, під час спільних молебнів за мир в Україні просить у Бога разом з іншими жінками, діти та чоловіки яких нині воюють на Сході, заступництва і за її донечку, одну єдину дитину Лілечку.
У розмові з журналістом настоятель гарнізонного храму в Яворові, отець-капелан Володимир зізнався: «Коли замислююся над долею цієї дівчинки Лілі та сотень інших українок, які боронять Україну, то на думку приходять рядки з поезії Шевченка: «Жінки навіть з рогачами пішли в гайдамаки», які нині, як не прикро, залишаються актуальними…».
Людмила Шубіна.
- 7 переглядів
