Гідні і годні

Инна Хананова

«Щойно була весна, а вже осінь руда…» Цього разу четверта. А чи багато таких «золотих» ще буде? У свідомого українця досить трепетне ставлення до річниці Революції Гідності, адже це ніщо інше, як особиста трагедія – визнання нашої меншовартості та нікчемності. Такі події зазвичай змінюють свідомість, погляди та й життя загалом. Чи прокинулось у вас бажання рухатись вперед і працювати над собою ще більше? Хтось запитає: «А для чого, коли все й так сходить нанівець?» І тут варто зрозуміти одну річ: змінюємо себе – змінимо країну.

Перші протести та мітинги почались із того, що українців позбавили права на євроінтеграцію. Студенти одразу ж підняли галас, бо асоціація з ЄС – хороша можливість для самоствердження та самореалізації на міжнародній арені. Тоді Майдан освічували  натхненні погляди цих молодих людей, які вперто виборювали своє місце під сонцем. Спочатку це зовсім не було схоже на революцію, напевне, через те, що ми не усвідомлювали, які можуть бути істинні наслідки. Кожен наступний день наша впевненість та віра в краще майбутнє зростала подібно до геометричної прогресії, аж поки народ не відчув болючого стусана у відповідь за свою позицію. У Києві ставало людно, бо громадяни приїжджали ледь не з усіх областей країни. «Беркут» нас розмітав по Майдані, немов пилюку…Так постала Небесна сотня. Все це призвело до військових заворушень на Сході. Українці досі не можуть оговтатись від цих жахіть, які щоразу фігурують в стрічці новин, себто убито ще одного солдата.

Отож ми гідні, бо зуміли повстати заради своїх принципів та проти волі агресора. Та чи «годні» триматись й надалі, і яку лепту можу внести саме «я» у зміцнення країни? Цим питанням задались львів’яни, за участі яких проходив захід «4 роки після Революції гідності: як змінилась Україна та українці», що відбувся 21 листопада в книгарні «Є» (просп. Свободи, 7).

За цей час молодиця із жовто-блакитною стрічкою у волоссі змінилась: її очі наповнились багаточисленними картинами та книгами на військову тематику, у вухах звучить «Плине кача…», «Брат за брата», «Воины света», «Злива», «Ще не вмерла Україна, хай живе і геть руїна!», а в руках зброя, аби вберегтись. Попри розчарування та змарновані надії українцям все ще вистачає сили йти далі і робити це досить виважено. Тож будьмо сильні духом, бо лише таким чином ми годні досягти висот.